ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

У Цивільному кодексі України 1963 р. зобов'язання про надання послуг не виділялися в окрему групу договорів і не систематизувалися. Разом з цим у науці цивільного права давно існувала класифікація, де окремо називались договори про надання послуг. Включення у новий Цивільний кодекс України, який набрав чинності в 2004 році, поняття правочину про надання послуг є закономірним, оскільки питома вага зобов'язань з надання послуг у загальній системі зобов'язань буде з часом невпинно зростати. ЦК УРСР містив лише окремі види договорів про надання послуг (такі, як договір схову; договір комісії; договір перевезення тощо), але тільки новітня кодифікація дала змогу закріпити новий інститут зобов'язального права – договір про надання послуг.

Загальними ознаками, які об'єднують усі договірні зобов'язання про надання послуг у єдину групу, є особливості об'єкта. Вони полягають у тому, що, по-перше, це послуги нематеріального характеру, а по-друге – вони нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача. Зазначені особливості можна продемонструвати на прикладі розмежування зобов'язань про надання послуг та підрядних зобов'язань. Основною розмежувальною ознакою у цьому випадку буде результат діяльності, що здійснюється послугонадавачем. Якщо у зобов'язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Сама послуга споживається у процесі її надання, тому її визначення дається як діяльність, спрямована на задоволення будь-яких потреб. Відповідно, послуги, що надаються боржником кредитору, носять нематеріальний характер. Слід особливо підкреслити, що деякі види послуг у результаті їх надання можуть вносити певні зміни в матеріальну сферу, наприклад, послуги стоматолога, перукаря, але визначальною ознакою при їх наданні буде сама діяльність послугонадавача, оскільки при послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Звідси друга розмежувальна ознака полягає в тому, що послуга не може існувати окремо від виконавця, оскільки споживається в процесі діяльності останнього. На відміну від договорів про надання послуг у підрядних договорах сам зміст зобов'язання полягає в тому, щоб передати речовий результат роботи. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що ст. 177 ЦК серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт.

Стаття 901 ЦК вперше дає легальне визначення договору про надання послуг. Відповідно до неї, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім та таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами. Форма договору про надання послуг визначається за загальними правилами і зазвичай є письмовою. У ряді спеціальних нормативних актів може передбачатися в більшій чи меншій мірі розгорнута регламентація укладення договорів. Прикладом може слугувати Положення про проведення державної експертизи містобудівної, передпроектної і проектної документації, де передбачена необхідність письмової форми договору, порядок акцепту, обов'язковість передбачення плати за послугу та її розмір тощо. Укладення договорів про надання послуг у сфері побутового обслуговування населення регламентується Інструкцією щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання, затвердженою наказом Українського союзу об'єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 30.05.1994 р. № 10.

Слід підкреслити, що законодавець презумує оплатність договору про надання послуг, залишаючи при цьому за сторонами можливість передбачити в договорі інше. Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій (наприклад, надання телефонних каналів для зв'язку, надання готельних номерів для проживання,) або здійснення певної діяльності (надання правових консультацій, аудиторських послуг). Таким чином, у якості предмета виступає корисний ефект від вчинення дії або діяльності послугодавця, який ніколи не набуває форми нової речі чи зміни (покращення споживчих якостей) уже існуючої. Якість послуги, що надається, є чи не найважливішою характеристикою предмета договору. Законом чи іншими правовими актами можуть бути передбачені обов'язкові вимоги щодо якості результату, який буде отриманий внаслідок наданої за даним договором послуги. Гарантії якості наданої послуги можуть бути договірні та такі, що встановлюються законом. Гарантії якості поширюються на результат наданої послуги у цілому. Надання певного виду послуг може передбачати збереження отриманого замовником корисного ефекту протягом розумного строку. Наприклад, отримані знання у результаті надання послуг з навчання (підвищення кваліфікації) мають бути придатними до використання протягом певного строку.

Сторонами договору про надання послуг виступають замовник (послугоотримувач) та виконавець (послугонадавач). Стаття 901 ЦК не містить жодних обмежень щодо суб'єктного складу зобов'язання, а тому можна стверджувати, що виконавцем і замовником можуть бути будь-які суб'єкти цивільних відносин. Проте спеціальний суб'єктний склад цього договору може передбачатись законом або випливати із характеру послуги. Наприклад, замовником аудиторських послуг може виступати юридична особа або фізична особа-підприємець, і тільки юридична особа може надавати освітні послуги і видавати дипломи про вищу освіту (Закон України «Про вищу освіту»). Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачає перелік видів послуг, які можуть надаватись виконавцем тільки за наявності ліцензії. До них належать: аудиторські, медичні, освітні послуги, послуги зв'язку тощо.

Видовий поділ договорів про надання послуг можна проводити за різними критеріями. Крім двочленного поділу послуг за сферами застосування на побутові і такі, що надаються у сфері підприємницької діяльності, для практичної діяльності має значення поділ послуг за потребами, який запропонував російський цивіліст Є.Д. Шешенін. Цей критерій дає можливість виділяти види послуг залежно від сфери застосування: послуги зв'язку; медичні послуги; правові послуги; освітні послуги; аудиторські послуги; культурно-видовищні; туристично-екскурсійні; готельні тощо. Слід зазначити, що законодавець також пішов по шляху спеціальної регламентації послуг за сферами надання. Про це свідчить прийняття ряду законів, які виконують функцію спеціальних норм щодо регламентації цього виду зобов'язань. Серед них можна назвати закони України: «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 р.; «Про поштовий зв'язок» від 10.04.2001 р.; «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність» від 27.07.2001 р.; «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р.; «Про туризм» від 15.09.1995 р., а також галузеві нормативні акти: Правила надання послуг з газопостачання від 09.12.1999 р.; Про інформаційні послуги в сфері гідрометеорології від 02.12.1998 р., Правила користування послугами поштового зв'язку від 22.12.1997 р.; Правила надання послуг населенню з водопостачання та водовідведення від 30.12.1997 р.; Правила надання населенню послуг пасажирського автомобільного транспорту від 18.02.1987 р.; Правила надання населенню послуг з перевезення міським електротранспортом від 22.04.1997 р. та інші.

У теорії цивільного права традиційно послуги ще поділяють на такі, в яких виконавцем вчинюються дії юридичного характеру (доручення, комісія), фактичного характеру (зберігання, перевезення) або змішані (довірче управління майном, транспортна експедиція) та послуги кредитно-грошового характеру (позика, кредитний договір, факторинг, банківський рахунок, договір банківського вкладу).

Частина 2 статті 901 ЦК зазначає, що положення статей глави 63 ЦК можуть застосовуватися до усіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Це означає, що при відсутності спеціального законодавства відносини сторін, що випливають із зобов'язань про надання послуг, регулюються нормами глави 63 ЦК (види спеціальних законів наведені вище). Положення цієї глави поширюються і на такі види договорів, які взагалі не передбачені законодавством, але своїм предметом мають надання послуги, що полягає у вчиненні певної дії або здійсненні певної діяльності.

Якщо послуги надаються у сфері побутового обслуговування, то на такі відносини поширюється законодавство про захист прав споживачів, у тому числі Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. та Правила побутового обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1994 р. № 313, у частині, що регулюють надання нематеріальних послуг. Відповідно до абзацу 3 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ про захист прав споживачів» від 12.04.1996 р., якщо громадянин замовляє, використовує послуги для власних побутових потреб, то Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які надають послуги незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва. Якщо за договором про надання послуг одна сторона – підприємець бере на себе зобов'язання здійснювати надання послуг усім, хто до неї звернеться, то такий договір є публічним (ст. 633 ЦК). Прикладом публічних послуг будуть готельні послуги, туристичні, концертно-видовищні тощо. У разі застосування виконавцем стандартних форм договору або формулярів, на нього поширюються правила договору приєднання, передбачені ст. 634 ЦК та Інструкцією щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання.

ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним перед замовником за порушення договору в повному обсязі.

У зобов'язаннях по наданню послуг результат невіддільний від діяльності виконавця, а процес споживання послуги здійснюється, як правило, у момент її надання, тому важливе значення має особистість самого виконавця в розумінні його професіоналізму, індивідуальних даних, досвіду тощо. Тому в якості загального правила ст. 902 ЦК передбачає обов'язок надати послугу особисто. Разом з тим зобов'язання по наданню послуг не набувають особисто довірительного характеру, оскільки у відносинах замовника і виконавця відсутній будь-який особистий зв'язок. Головне полягає в тому, що замовника цікавить не послуга як така, а послуга, що надається конкретним фахівцем. Наприклад, клієнт звернувся за консультацією до відомого адвоката, а той доручив консультацію своєму помічнику. Незалежно від якості консультації, замовника цікавила думка власне адвоката.

За загальним правилом не допускається покладення виконання обов'язків за договором про надання послуг на іншу особу, оскільки з особистістю виконавця тісно пов'язаний процес виконання, його результат та якість послуги. І тільки за умови, якщо в договорі прямо передбачена можливість покладення виконання на третю особу, то таке покладення стане можливим. У цьому виявляється також відмінність інституту послуги від інституту підряду, де передбачено протилежне. Наприклад, якщо на стороні виконавця виступає юридична особа, то послуга може бути надана будь-яким кваліфікованим спеціалістом, який працює на цьому підприємстві. Проте в договорі може бути застережено, що зобов'язання повинно бути виконане конкретною особою. Наприклад, звертаючись в автошколу, можна домовитись, що навчання бути проводити конкретний інструктор.

Незалежно від того, що термін «особисте виконання» пов'язують з фізичною особою, він повною мірою стосується і юридичних осіб. Отже, нематеріальні послуги нерозривно пов'язані з особистістю виконавця.

Разом з тим спеціальна норма, що регулює питання участі у зобов'язанні кількох кредиторів або кількох боржників (ст. 540 ЦК) повністю поширюється і на зобов'язання про надання послуг. Так, якщо у зобов'язанні на стороні виконавця виступають одночасно двоє чи більше осіб, то при неподільності предмета зобов'язання вони повинні визнаватися щодо замовника солідарними боржниками щодо обов'язку надати йому відповідну послугу, а отже, і солідарними кредиторами щодо права вимагати прийняти та оплатити послугу. Якщо предмет послуги є подільним, то кожен із зазначених учасників набуває права і несе обов'язки щодо замовника лише у межах своєї частки.

Сторони за договором про надання послуг можуть передбачити право виконавця покласти виконання на іншу особу. Це може відбуватися як шляхом включення такої умови в основний договір, так і в результаті укладення додаткової угоди. Відносини між виконавцем та третьою особою можуть регламентуватися окремим договором або ж включенням останньої в основний договір на правах сторони (ч. 4 ст. 626, ч. 2 ст. 628 ЦК). У цьому разі кредитор повинен прийняти за боржника виконання іншою особою. Якщо третя особа, що включена як сторона в основний договір, відмовиться від виконання зобов'язання, то це позбавляє виконавця можливості застосовувати ч. 2 ст. 902 ЦК. Разом з тим відповідно до ч. 2. ст. 528 ЦК у випадку невиконання чи неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам. Таким чином, дозволивши виконавцю покладати обов'язок по наданню послуги на іншу особу, замовник має право вимагати надання послуги як від виконавця, так і від третьої особи. Але у будь-якому випадку відповідальним за виконання в повному обсязі залишається генеральний виконавець.

ПЛАТА ЗА ДОГОВОРОМ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки договір про надання послуг презумується як платний, то серед умов договору має міститися положення про ціну чи способи її визначення. Ціна за договором про надання послуг поділяється на дві частини: плата за саму діяльність та відшкодування витрат. Такий поділ ціни має значення, коли мова йде про розрахунки за платними чи безоплатними договорами. За платним договором виконавцеві оплачуються і діяльність, і витрати. Ціна в договорі послуг може визначатися прейскурантами, тарифами, які, як правило, узгоджуються із самим виконавцем або містяться у підзаконних нормативних актах. Якщо ціна у договорі не може бути визначена, то вона визначається за правилами «звичайних цін», які склалися на дані послуги на момент укладення договору (ст. 632 ЦК).

У ч. 1 статті 903 ЦК передбачається обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та порядку, передбаченому в договорі. Аналогічно, як і ціна, строки та порядок внесення плати можуть визначатися у договорі. Проте загальними правилами, які застосовуються у певних сферах діяльності з надання послуг, можуть передбачатися загальні для усіх замовників правила щодо строків та порядку оплати. Наприклад, надання комунальних послуг оплачується у десятиденний строк після отримання рахунку, але не пізніше 20-го числа наступного за розрахунковим періодом. Оплата послуг по оформленню документів на право виїзду за кордон і послуг, пов'язаних з в'їздом іноземних громадян в Україну, регламентована спеціальним Положенням, яке встановлює порядок здійснення та оплати таких послуг.

Зобов'язання з надання послуг повинно бути оплачене у гривнях. Відповідно до ст. 533 ЦК, якщо у зобов'язанні зазначений грошовий еквівалент у іноземній валюті, то сума в гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Використання іноземної валюти при розрахунках на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

На відміну від договору підряду на виконавця послуги не покладається ризик недосягнення результату. Пояснюється це тим, що в силу самого характеру послуги досягнення результату виконавцем не гарантується. Укладаючи договір, замовник повинен усвідомлювати, що ризик випадкового невиконання послуги замовник приймає на себе. Частина 2 статті 903 ЦК закріплює загальне правило відповідальності за вину. Тільки за наявності вини виконавець несе відповідальність за невиконання договору про надання послуг. При такій ситуації (за відсутності непереборної сили чи вини замовника), якщо інше не передбачено договором чи законом, виконавець повністю втрачає право на оплату, а якщо вона була раніше виплачена, то, як правило, повинна бути повернена. У випадку, коли неможливість виконання виникла за незалежних від сторін обставин, обов'язок по оплаті не повинен виникати. Проте, якщо замовник уже приступив до надання послуги, то частину наданої послуги уже неможливо повернути і тому законодавець зобов'язує замовника сплатити виконавцеві розумну плату.

Поняття «розумна плата» слід тлумачити як звичайні за даних умов витрати, які поніс виконавець до настання певних обставин. Коли невиконання обов'язків за договором виникло з вини замовника, він зобов'язаний сплатити виконавцю плату в повному обсязі. Відступити від такого положення можливо, лише передбачаючи інше у самому договорі або ж коли інше передбачено законом. За наявності змішаної вини (вини обох сторін) суд може зобов'язати замовника виплатити виконавцю вказану в договорі вартість робіт лише частково.

ВІДШКОДУВАННЯ ВИКОНАВЦЕВІ ФАКТИЧНИХ ВИТРАТ ЗА ДОГОВОРОМ ПРО БЕЗОПЛАТНЕ НАДАННЯПОСЛУГ

За договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Положення частини 1 статті 904 ЦК застосовуються також у випадках, коли неможливість виконати договір про безоплатне надання послуг виникла з вини замовника або внаслідок непереборної сили.

Презумуючи оплатність надання послуг (ст. 901 ЦК), законодавець у першу чергу мав на увазі послуги, що надаються у сфері підприємництва або у сфері обслуговування. Проте послуги можуть надаватися і безоплатно, як наприклад за договором доручення. Тому з урахуванням випадків укладення безоплатних договорів про надання послуг законодавець передбачив цю обставину. За договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактично понесені витрати. Звідси можна дійти висновку, що плата за саму діяльність виконавця замовником не вноситься. Фактичні витрати носять компенсаційний характер і, як правило, полягають в оплаті витрачуваних матеріальних ресурсів. Оцінюючи фактично понесені витрати, слід враховувати тільки ті, які були необхідними для виконання (чи часткового виконання) укладеного договору і не виходили за межі розумних витрат, і які можна довести. Ніяких інших коштів замовник виконавцеві не сплачує. Тільки за такої умови може йтися про безоплатність договору про надання послуг. На відносини, що випливають з цього виду договору, поширюються усі положення глави 63 ЦК, окрім тих, що торкаються ціни, строків та порядку оплати за договором. Особливість зобов'язань безоплатного надання послуг полягає також у тому, що виконавцю можуть авансом виплачуватись кошти, необхідні для надання послуги. При включенні такої умови в договір і при її невиконанні зі сторони замовника це може слугувати підставою для одностороннього розірвання договору.

Положення про відшкодування фактично понесених витрат законодавець поширює також на наступні випадки невиконання договору про надання безоплатних послуг: 1) невиконання зобов'язань за договором виникло з вини замовника; 2) невиконання зобов'язань за договором виникло внаслідок непереборної сили. Іншими словами, тільки вина виконавця позбавляє його права на отримання відшкодування понесених витрат при виконанні договору про надання безоплатних послуг. У першому випадку положення про відшкодування фактично понесених витрат набуває форми відповідальності. На правовідносини, що виникли, поширюються загальні положення про цивільно-правову відповідальність, яка настає за вину (ст. 614 ЦК). При цьому особа, яка порушила зобов'язання, доводить відсутність своєї вини. Ризик понесених витрат при невиконанні зобов'язання внаслідок непереборної сили несе замовник. Під непереборною силою розуміють зовнішні та надзвичайні події, яких не було під час укладення договору. Вони виникли незалежно від волі сторін. Непереборною силою визнаються, але не обмежуються ними, наступні події: землетруси, повені, пожежі, епідемії, аварії на транспорті, бойові дії, війни, страйки, громадянські безпорядки, втручання влади, ембарго. Інститут непереборної сили у цивільному праві є підставою для звільнення від відповідальності, але у зазначеному випадку йдеться про відшкодування виконавцеві усіх понесених фактичних витрат. І тільки в одному випадку за договором про надання безоплатних послуг ризик понесених витрат покладається на виконавця – за наявності в його діях вини.

СТРОК ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Обов'язок виконавця в договорі про надання платних послуг може бути конкретизований шляхом опису тієї послуги, яка повинна бути надана, визначенням місця і строку її виконання. Отже, однією з важливих умов договору сплатного надання послуг є строк. Оскільки законодавством не передбачено спеціальних правил щодо строків виконання зобов'язань про платне надання послуг, то застосовувати у відповідних випадках належить загальні положення зобов'язального права. Поняття строку закріплене у ст. 251 ЦК, у ч. 1 якої зазначається, що строком є певний період у часі зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Процес надання послуги і її результат невіддільні, тому без визначення такої обставини, як строк, надати послугу неможливо. Це підтверджується і тим, що окремої процедури передачі-прийняття послуги не існує, і на замовника не покладається обов'язок прийняти діяльність виконавця. Оскільки послуга – це діяльність, то в договорі про надання послуг повинні зазначатися початок і закінчення надання послуги, а за погодженням сторін – також і проміжні (етапні) строки надання послуги. Зміна зазначених у договорі оплатного надання послуг кінцевого і проміжних строків можлива лише у випадках і в порядку, передбачених договором. Виконавець за договором оплатного надання послуг несе відповідальність за порушення як початкового і кінцевого, так і проміжних строків надання послуг, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами чи договором.

З урахуванням специфіки надання певних послуг у різних сферах економіки, передбачених договором або нормативними актами, виконавець може брати на себе зобов'язання у межах дії договору надавати послуги за вимогою замовника, наприклад послуги міжміського зв'язку. Початок і загальна тривалість послуги у цьому випадку будуть визначатися замовником. Нормативними актами також можуть передбачатись граничні терміни надання послуги, наприклад Правилами поштового зв'язку встановлені граничні строки доставки поштової кореспонденції. При цьому наслідки прострочення виконання за договором наступають при недотриманні будь-якого із зазначених строків.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВИКОНАВЦЯ ЗА ПОРУШЕННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем лише за наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Частина 1 ст. 906 ЦК присвячена платним договорам, у свою чергу, відокремлює відповідальність за договорами про надання послуг, у яких виконавець здійснює підприємницьку діяльність. При цьому слід звернути увагу, що при вирішенні питання про сам факт притягнення до відповідальності не розмежовуються окремо невиконання зобов'язань за договором і неналежне виконання або виконання з порушенням його умов. І одне, і друге – це порушення зобов'язання, що є підставою для настання цивільно-правової відповідальності (ст. 610 ЦК).

Керуючись загальним правилом про відповідальність за вину, законодавець закріпив це положення і для договорів про надання послуг. Якщо неможливість виконання виникла з вини замовника, тоді на нього покладаються усі негативні наслідки такої неможливості. Вони полягають у зобов'язанні замовника оплатити послуги в повному обсязі. Такий обов'язок є формою відповідальності за порушення зобов'язань. При цьому можливі ситуації змішаної вини, тобто вини обох сторін. У таких випадках суд може зобов'язати замовника лише до часткової оплати послуг.

Для сфери підприємницької діяльності закріплена підвищена відповідальність – відповідальність без вини. Звільнити боржника-підприємця від відповідальності може тільки непереборна сила. При цьому обов'язок доказування невідворотності обставин покладено на сторону-підприємця. Переважна більшість таких послуг надаються у сфері обслуговування споживачів. Якщо мова йде про надання послуг у сфері обслуговування населення, то коментована стаття набуває характеру загальної норми, а спеціальні правила відповідальності передбачені статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», включаючи і відшкодування моральної шкоди.

За відсутності підстав для покладення відповідальності на одну із сторін (для підприємця – це непереборна сила, а для виконавця, що не є підприємцем – відсутність вини) негативні наслідки неможливості виконання розподіляються між ними співрозмірно. Це передбачено правом виконавця вимагати лише відшкодування понесених витрат.

Разом з тим сторони можуть у договорі розподілити ризики неналежного виконання або невиконання договору іншим чином. Це може передбачатись у праві виконавця тільки на відшкодування фактично понесених витрат.

Результат послуги, що надається, повинен у момент її завершення відповідати властивостям, зазначеним у договорі, або вимогам, що зазвичай ставляться.

Тому до поняття неналежного виконання тісно примикають вимоги щодо якості послуг. Гарантії якості послуг можуть визначатися в законі або в договорі і поширюватися на результат надання послуги у цілому, а при наданні певних видів послуг – на певний період часу після надання послуги (наприклад, послуга по виконанню перманентної зачіски).

Стаття 906 ЦК не дає прямої відповіді на питання щодо відповідальності за невиконання договору з вини замовника. При такій умові, якщо інше не передбачено договором чи законом, замовник повинен сплатити виконавцю співрозмірну наданій послузі ціну та відшкодувати понесені витрати.

При наданні послуг у певних сферах людської діяльності законом може бути передбачена спеціальна або обмежена відповідальність. У першу чергу, мова йде про транспорт та зв'язок. Так, ст. 18 Закону України «Про поштовий зв'язок» від 04.10.2001 р. передбачає наступну відповідальність операторів за порушення законодавства у сфері надання послуг поштового зв'язку:

·        за повну втрату реєстрованих поштових відправлень (рекомендованого листа, бандеролі, поштової картки, повідомлення про вручення поштового відправлення), посилок без оголошеної цінності – відшкодування вартості послуг поштового зв'язку та штраф у розмірі 100 відсотків вартості цих послуг;

·        за часткову втрату (пошкодження) вкладення посилки без оголошено цінності – відшкодування його вартості пропорційно масі втраченої або пошкодженої частини вкладення шляхом ділення розміру тарифу за пересилання на чисту масу вкладення та штраф у розмірі 100 відсотків вартості послуг поштового зв'язку;

·        за повну втрату (пошкодження) вкладення посилки з оголошеною цінністю, листа або бандеролі з оголошеною цінністю – відшкодування в розмірі суми оголошеної цінності поштового відправлення, вартості послуг поштового зв'язку та штраф у розмірі 25 відсотків вартості цих послуг.

У наведеній нормі передбачено і спеціальні (додаткові) підстави звільнення від матеріальної відповідальності виконавця (оператора), яке відбувається за наступних обставин: а) поштове відправлення на підставі закону підлягає вилученню, конфіскації або знищенню; б) нестача або пошкодження вкладення поштового відправлення сталися внаслідок порушення відправником встановлених законодавством України правил щодо обмежень у пересиланні предметів та речей; в) заяву про розшук поштового відправлення (поштового переказу) подано до об'єкта поштового зв'язку після шести місяців з дня приймання тощо.

Якщо збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням безоплатного договору про надання послуг, виникли з вини виконавця, то вони підлягають відшкодуванню в розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дана норма встановлює максимальну межу відшкодування збитків. Разом з цим сторони в договорі можуть відступити від неї в бік зменшення. Питання щодо відшкодування збитків у безоплатних договорах, які виникли з вини замовника, регламентуються ст. 904 ЦК.

РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору в порядку, на підставах, встановлених Цивільним Кодексом України, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Зобов'язання може бути припинене як за взаємною згодою сторін, так і на вимогу однієї сторони. В останньому випадку мова йде про одностороннє розірвання договору, яке передбачає активні дії сторін. Розірвання договору також може відбуватися у формі односторонньої відмови, яка може настати в результаті порушення умов договору на підставах та в порядку, передбачених Цивільним Кодексом України, законом або домовленістю сторін. В останньому випадку мається на увазі одностороння відмова від договору при потребі, наслідком якої є розірвання договору. Сторони можуть скористатися наданим правом у будь-який час – як до початку виконання, так і під час надання послуги. Крім того, таке право на законних підставах може належати будь-якій із сторін.

Надання сторонам вказаного права пов'язане з особливостями послуги і може відбуватися у трьох випадках: коли підстави розірвання договору передбаченні Цивільним Кодексом України; коли підстави розірвання договору передбачені законом; за домовленістю сторін. Право на одностороннє розірвання допускається лише у випадках, прямо встановлених у договорі або в законі (ст. 598 ЦК). Відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт і надання послуг, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання договору або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений термін стає неможливим.

Якщо сторони в договорі передбачили право сторін на односторонню відмову від виконання договору, то вони повинні погодити порядок та наслідки такої односторонньої відмови. У першу чергу ці питання пов'язані з відшкодуванням понесених сторонами витрат та збитків.

Коли розірвання договору виступає як санкція за правопорушення (невиконання або неналежне виконання умов договору), то наслідком с застосування ст. 906 ЦК або інших спеціальних норм (наприклад, ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка надає споживачу можливість обрати самому свою поведінку).

Якщо сторони в договорі передбачили можливість одностороннього розірвання, але не погодили наслідки, єдиною умовою одностороннього розірвання договору за ініціативою замовника є відшкодування виконавцеві фактично понесених витрат (на відміну від договору підряду, де замовник також зобов'язаний відшкодувати підряднику і частину виконаної роботи, коли той приступив до виконання робіт).

Право на одностороннє розірвання договору про надання послуг шляхом відмови від виконання надається не тільки замовнику, але й виконавцю. Але положення Кодексу виявляють різний підхід до сторін при відшкодуванні збитків. За загальним правилом за невиконання зобов'язання боржник повинен компенсувати збитки кредитору. Тому, якщо виконавець скористається правом на односторонню відмову від виконання договору, то він повинен повністю відшкодувати замовнику понесені збитки. Таким чином виконавець може в будь-який час за наявності підстав, встановлених у законі чи договорі, відмовитися від виконання, за умови відшкодування замовнику збитків.

Стаття 907 ЦК дає можливість сторонам скористатися правом відступу від зазначених положень і передбачити у договорі інші правила. Проте при цьому слід пам'ятати, що для договорів про надання послуг, які підпадають під дію законодавства про захист прав споживачів, встановлена норма, що проголошує недійсними умови договорів, які обмежують права споживача порівняно із правами, встановленими законодавством (ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо договір про надання послуг підпадає під ознаки публічного, то відсутні підстави вести мову про заборону односторонньої відмови від виконання. Стаття 633 ЦК встановлює заборону для виконавця тільки від укладення публічного договору. Наслідком односторонньої відмови буде зміна зобов'язання або його припинення.